Поважати інших

Ми тут. Ми всі. Ми є. Ми гурт.

Єднаймося. Ми той є ґрунт

Подій майбутніх вирішальних.

Микола Вінграновський

Розвинене почуття поваги до інших – одна з найпринадливіших людських рис. Без поваги один до одного не може існувати сучасний трудовий колектив, не складуться ні службові, ні товариські взаємини, не виживе сім'я. І все ж, як часто саме цього ще не вистачає! В службових стосунках, в звичайному спілкуванні.

У кожної людини є почуття власної гідності, вона прагне поважати інших і хоче, щоб до неї ставились також з повагою. І в цьому людям, насамперед, допомагають правила ввічливості, вироблені людством для того, щоб життя наше, стосунки були... людяними. І коли ми говоримо про додержання цих правил, то передусім маємо на увазі повагу до людей, з якими спілкуємось.

Правила ввічливості прості, вони легко засвоюються людиною, якщо вона вихована в дусі поваги до інших, якщо дбає не про себе, а про те, щоб тим, хто поруч, було добре і зручно.

Ввічлива людина ніколи не образить іншу, не дозволить собі грубого тону в розмові з колегою і тим більше з підлеглим, не розмовлятиме на лекції, зборах, нараді, куди її запросили, – їй не дасть цього зробити вроджена вихованість, елементарне почуття поваги до іншої людини. І не тільки знайомої, а й незнайомої. В будинках культури, кінотеатрах, на стадіонах, в громадському транспорті, в зонах відпочинку, на вулицях міста ми зустрічаємось, хай на хвилину, з багатьма людьми. Страшно навіть уявити, що б принесли ці зустрічі, коли б нам раптом зрадило це почуття. Почуття поваги.

А декому воно зраджує. І тоді перед нами виникає войовничий міщанин, який заради свого благополуччя відштовхне вас ліктем і не помітить; пихатий керівничок, який випадково «вибився в люди» і вже не може поважати інших, вимагаючи, проте, поваги до своєї особи; підлабузник, який невтримно і пристрасно проявляє «повагу» до керівного Петра Петровича, а заодно і до його секретарки, бабусі чи внучки (якщо вони можуть стати йому в пригоді на шляху до кар'єри чи інших благ). З'являється бюрократ, який загубить будь-яку живу справу, хуліган, якому море по коліна, дармоїд, якому не соромно жити за рахунок старенької матері, з'являється... Втім, досить. Список тих, хто виріс на неповазі до людей, до їх праці, можна продовжувати і продовжувати. Люди, – писав відомий класик, – виявляють свою неповагу до інших різними способами, наприклад, недбалістю в одежі, неохайністю, поганими звичками... Справжня ввічливість нерозлучна з повагою до особистості іншого і без неї неможлива.

Згадується сповідь юної Наташі: «Дома мене завжди виховували в дусі поважливого ставлення до людей, вчили не ображати почуття їх гідності. А ось потрапила до гуртожитку, і що я бачу? Окремі хлопці можуть дозволити вести себе по відношенню до дівчат нав'язливо, в нашій присутності допускати грубі жарти, цинічні висловлювання. І, здається, навіть не розуміють, як це образливо для нас. А сьогоднішні дівчата – це ж завтрашні дружини, матері...».

Повага до жінки – це особлива повага. Вона мас бути притаманною всім. Сумно читати Наташиного листа. Сумно тому, що «не знайшлося нікого, хто б роз'яснив це хлопцям». Так само, як і тим, хто, прикриваючись лозунгом рівності, вважає за можливе поводитися з колегою-жінкою запанібрата, незважаючи на її вік, характер, обставини життя.

Повагою один до одного повинна бути пройнята вся атмосфера сім'ї. Особливу тривогу викликає те, що окремі чоловіки і жінки в присутності дітей зводять між собою рахунки, дозволяють неетичні висловлювання на адресу інших людей, часом грубо ставляться до стареньких батьків, які особливо потребують поважливого ставлення.

«Я так вважаю: з повагою треба ставитися до всіх, аж надто особливо – до найслабших. А вони – це наші маленькі діти і наші старенькі батьки та батьки батьків. Найменша істота потребує поваги, вона не виросте без неї. Безпомічна від старості людина без поваги просто загине. Пишу ці слова з гіркотою провини перед власними дітьми, власними батьками». Далі – підпис...

Але найбільше листів, і листів найболючіших, про те, як пияцтво призвело до втрати поваги людини до себе і людей – до неї. Бо треба зовсім не поважати ні себе, ні батьків, ні дітей своїх, щоб дозволити собі опуститися до рівня п'яниці, який заради чарки готовий втратити все.

Коли ми не покінчимо з цим злом, не будемо поважати себе. Але почнемо з того, що покажемо свою неповагу і презирство до тих, хто не поважає наші етичні норми, закони, сам ставить себе в становище ворогів людського щастя.

Прояви неповаги... Вони часом випливають з вчинків, над якими ми і не задумуємось. Не виконав даного слова, порушив договірну, технологічну чи трудову дисципліну на виробництві, виточив браковану деталь, випустив партію неякісної продукції, спік несмачну хлібину, пошив негодящу взуванку дитині, зіпсував сукню чи зачіску клієнтці – хіба це не елементарна неповага до людини?

Поважати людей – це насамперед бути порядними в усіх своїх вчинках і діях. Поважати – значить боротися з неповагою..